"Ідеї подібні рибам. Якщо хочете впіймати маленьку рибину, залишайтеся на мілководді. Але якщо вам потрібна велика риба, доведеться пірнати на глибину. Там, у глибинах, риби сильніші та чистіші. Вони крупніші та абстрактніші. І надзвичайно красиві.
Я шукаю рибу певного виду – ту, яку можливо перевести на мову кіно. Проте в глибинах плавають різні риби: для бізнесу, для спорту. Є риби на всі випадки життя.
Усе, що існує в світі, виникає із самої глибини. Сучасні фізики називають це Єдиним полем. Чим ширша ваша свідомість – і ваша здатність усвідомлювати, – тим глибше ви зможете проникнути в це поле, тим більшою буде ваша здобич" (Девід Лінч "Впіймати велику рибу: медитація, усвідомлення та творчість").
Олексі́й Олексі́йович Бо́бринський (рос. Алексей Алексеевич Бобринский; *6 (17) січня 1800, Санкт-Петербург — †7 (19) жовтня 1868, Сміла) — граф, син Олексія Григоровича Бобринського, онук Катерини ІІ та Григорія Орлова, гвардійський офіцер, з1833 служив у міністерстві фінансів, камер-юнкер; підприємець, селекціонер.
Не може не привернути уваги історія роду Бобринських - це історія царських інтриг. Перший з роду - граф Бобринський Олексій Григорович - позашлюбний син імператриці Катерини ІІ і офіцера Григорія Орлова.
Олексій Олексійович Бобринський - державний діяч, генерал-лейтенант, член Державної ради, правнук Катерини II.
Графа Бобринського по праву можна вважати головним розбудовником смілянщини. Він побудував масу суспільно-адміністративних споруд, які ще й досі служать вірою й правдою.
Публікація до дня смерті українського прозаїка і перекладача
13 листопада 1838 року у сім’ї парафіяльного священника стеблівської містечкової Преображенської церкви Семена Степановича Левицького і його дружини Ганни Лук’янівни Трезвінської народився син Іван.
В дитинстві значний вплив на Івана справила його нянька, баба Мотря. Його батьки жили спершу у тісному приміщенні, і діти спали на кухні, разом з нянькою. Та знала безліч пісень і казок, водила малого з собою по весіллях і хрестинах.
«Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш — тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, — щоб народ мій усміхнувся! Щоб хоч не на повні груди, а щоб хоч одна зморшка ота розгладилася! Щоб очі мого народу, коли вони часом печальні та сумом оповиті, — щоб вони отакуньким шматочком радості засвітилися! І коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, хоч на мить розгладити зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, — ніякого більше "гонорару" мені не треба.
Я — слуга народний!
І я з того гордий, я з того щасливий!».
Остап Вишня
«У мене нема жодного сумнiву в тому, що я народився, хоч i пiд час мого появлення на свiт бiлий i потiм – рокiв, мабуть, iз десять пiдряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.» – так починає свою автобіографію Остап Вишня. І нам уже смішно. Вимальовується в уяві такий собі веселий чоловічок, душа компанії, що за словом в кишеню не полізе… Хоч насправді доля одного з найвизначніших і найвідоміших українських гумористів дуже трагічна.
Прийшов час підбити підсумки конкурсу поетичних валентинок. Дуже вибачаємось, що були затримки, але причини були та суттєві. Тепер ми вже можемо розповісти, хто переміг та віддати заслужені нагороди.... >>>
В Розширеному редакторі коментарів з`явилась можливість завантаження власних зображень для подальшого публікування. Для цього призначена кнопка Images Manager: Вона активує Менеджер, який дозволяє завантажувати зображення та створювати на сайті свої ... >>>
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
