У невеличкій кімнатці панував жахливий безлад. Біля старих коричневих дверей вже два дні валявся перекинутий стілець, на відстані пів кроку від нього лежала купа шкарпеток, недалеко від неї знайшли собі місце підстаркуваті нечищені черевики. Далі вглиб кімнати був розміщений стіл, судячи з його вигляду, йому мабуть було років з двадцять, якщо не більше, під ним і навколо нього валялися книжки, був тут і Булгаков, і Пушкін, і Дюма, й інші відомі імена. Та найулюбленішою книжкою господаря кімнати була «Квіти зла» Бодлера.
Кати! Як вам спиться, напившись нашої крові, море якої розлилося широко по Вкраїні, куди не позирнеш, не поглянеш? Ви зовсім не рогаті, не хвостаті, не казково потворні. Ви – звичайні. Прості селюки, які зростали, як і годиться сільським дітям, переходячи з гусячого у телячий клас, любили літом спати у коморі на сіні, а зимою – на печі у просі. Хто дав вам право вершити людські долі, умертвляючи нас голодною жахливою смертю? Посада? Партія? Клас? Мені десять, але пам’ять про ваш злочин я пронесу крізь усе життя.
Один із моїх перших творів. На думку читачів успішний, як на мене, - занадто простий.
Однак судіть самі.
Було то в році 38. Саме тоді, коли репресії досягли періоду свого розквіту. У той час засуджували навіть за найменшу провину. Бувало навіть - ні за що, а просто по доносу. А правда, що там написано чи ні, хто там буде розбиратися? Донос є, отже винен. Могло трапитися й таке, що просто опинився не в тому місці й не в той час, а якщо спіймали, тоді вже нікуди не дінешся від холодної руки «правосуддя». Отак то іноді, і невинні люди ставали заклятими ворогами батьківщини.
Коли вона піде з його життя, він не зразу збагне, періодично бачачись із дітьми на найманих квартирах, бо своєї вже так і не буде, і підтримуючи ілюзію зв’язку з родиною, що Лада не просто пішла з його життя, що з нею пішло саме життя не у сенсі облаштованого, усталеного побуту, спільних друзів, дозвілля, а у сенсі духовного наповнення, загалом сенсу існування. А далі щоденний алкогольний угар, який стане нормою, а далі... Та й "далі" вже ніякого не буде, а буде безодня, непрохідна пустеля, піски якої йому не дано буде переплисти.
Дядя Боря лежав на лавиці у скверику навпроти метро, і йому було добре. Зрідка з’являлись запізнілі мешканці мікрорайону, швидко вибігали з метро, інстинктивно втягуючи руки в рукави або настовбурчуючи комірці від холоду, і так само швидко бігли до своїх теплих домівок. Іноді повз нього проходив якійсь запізнілий собаківник зі своїм чотириногим другом, і тоді приємно порипував сніжок давно нечищеної доріжки, і приємно було від того, що хтось є поруч, хоч і зовсім чужий, але живий і близький, і вже цим ніби рідний. І дяді Борі у такі моменти здавалась зрозумілою Божа заповідь "возлюби ближнього свого, як самого себе".
Прийшов час підбити підсумки конкурсу поетичних валентинок. Дуже вибачаємось, що були затримки, але причини були та суттєві. Тепер ми вже можемо розповісти, хто переміг та віддати заслужені нагороди.... >>>
В Розширеному редакторі коментарів з`явилась можливість завантаження власних зображень для подальшого публікування. Для цього призначена кнопка Images Manager: Вона активує Менеджер, який дозволяє завантажувати зображення та створювати на сайті свої ... >>>
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
