Ольга склеїла малюнки. Вони повернулись назад у земний світ. Малюнки вона повернула йому.
До Нового року залишилось всього декілька днів... І раптом звістка – Оля не допущена асистентом до екзамену. Як же так? Чому? Вона, збентежена до втрати пульсу, знаходить його, а він холодно вказує рукою на двері:
– Студентко, ви не допущені...
І ці холодні слова розтерзали її любляче досі серце. Те, що вона не має права прийти і здати іспит, не дуже її засмутило – не в оцінках щастя. Чому ж він так поводить себе? Як ніби всього того і не було, як ніби все те їй примарилось: і він, і відголосок його душі, і маленьке ніжне Кохання, яке оселилось віднедавна у його серці... Доля знову жартує над нею, насміхається та ще й так невчасно.
Ти доторкаєшся мене
Невинно, зовсім ще несміло,
Та обіймаєш почуття,
Впускаєш в серце знов уміло.
– Тепер ти розумієш, чому я відпустила тебе? Хоча... Ні, не відпустила ж, правда? Але ти про це дізнався лише зараз. Як добре, що я не вбила його, того Кохання. Серце хоч і болить, але воно наповнене водночас якимось неймовірним таїнством, чимось таким світлим, високим, неозорим. Я досі люблю... Може, так і краще. Може, краще потонути в печалі, захлиснутись у нерозділеності, ніж думати потім чим закрити пустку в своїй душі. Мій коханий, любов буває різною: щасливою і нещасливою. Я щаслива, що люблю тебе, нерозділено, але... Все ж я люблю... І якщо я досі це можу робити, отже, я ще жива, і одна моя нога ще там, у тому невблаганному світі.
Минав день за днем, проте їхні душі не відчували швидкоплинності часу. Всі грані для них залишились стертими, як ніби їх і не було взагалі. Малий Віталік кудись зник, проте дорослий чорний асистент здогадувався, що він давно поєднався з ним. Мабуть, він впустив його в свою душу не лише у тому видінні – все відбулось насправді. Сталось те, що мало статись.
Віталій дещо переживав. Інтуїтивно він відчував, що всьому цьому скоро настане логічний кінець. Ще декілька спогадів, видінь, а далі день його смерті – і все... День своєї смерті він добре пам’ятав у деталях, проте коли зникла Оля, йому доводилось лише здогадуватись.
Коли вглядаюсь в очі ці –
Так швидко можна оп’яніти.
Не зможу пристрасть вбить в собі –
Мене уже не зупинити.
Настав вечір. Душі знову зустрілись. Вони якось вже навіть звикли один до одного і стали майже нерозлучні. Занадто багато самотності було у їхньому житті, занадто багато покаяння настало після їхньої смерті. Вони боялись пережити все знову, але водночас вони жадали цього, хотіли зрозуміти, чому все сталось саме так, а не інакше.
– Ти бачив усе? – запитала чорного асистента Ольга, доливаючи йому у чашку холодний чай. Малий Віталік кудись зник, а гарячий чайник враз зробився зовсім холодним.
– Так, бачив...
– Якби нам дали шанс прожити цей день вдруге, ти б сказав мені ті ж самі слова? – зацікавлено промовила напівпрозора дівчинка, вглядаючись у холодні зелені очі свого коханого Віталія, якого, чесно кажучи, все-таки звикла дещо зненавидіти.
Прийшов час підбити підсумки конкурсу поетичних валентинок. Дуже вибачаємось, що були затримки, але причини були та суттєві. Тепер ми вже можемо розповісти, хто переміг та віддати заслужені нагороди.... >>>
В Розширеному редакторі коментарів з`явилась можливість завантаження власних зображень для подальшого публікування. Для цього призначена кнопка Images Manager: Вона активує Менеджер, який дозволяє завантажувати зображення та створювати на сайті свої ... >>>
Дякую на доброму слові. А все було дуже натурально. Сів і спробував щось читати, щоб не витрачати марно час. Відчув, що засинаю. Тоді дістав олівця і описав ситуацію, як вона є.... >>>
Літературний портал "Проба пера" розроблений для сприяння розвитку української культури та мови. На ньому можна відшукати твори українською та російською мовами сучасних авторів України. Всі доробки віршів, прози, публіцистики друкують завжди самі автори або редактори за їх особистою згодою. На літпорталі тільки вірші та проза сучасників.
