Хрести в сльозах розкидані по полю,
Вже другий рік кладовище росте…
Земля моя втомилася від болю,
На ній чортополох цвіте й цвіте.
Та вірю, буде, буде в нас причастя,
Ми варті волі, миру і добра!
Розквітне Україна буйним рястом
В міцних обіймах нашого Дніпра.
Сьогодні день в печалі кольорах,
І вечір з сумом бродить наодинці.
А ворог б’є по хатах і дворах,
Смертельні шле залізні нам «гостинці».
І кожна мить – як смуга літака,
Яка зника миттєво у безодні.
Це мить життя…Коротка й нелегка,
Але воно настало вже – «сьогодні».
А завтра що? Чи прийде новий день?
Чи буде світло знову після ночі?..
Чи шпак весняну пісню заведе,
Чи усміхнеться сонце нам пророче?
А може, світле «завтра» не для нас?
Та вірю я: для нас воно настало!
Освітлюй, правдо, наш іконостас,
Щоб наше щастя знов не задрімало…
Таїсія