Діоген і Геракл
діалоги в підземному царстві
ДІОГЕН. Та це Геракл, чи ні? Так це він, клянусь Гераклом! Лук, палиця, левова шкура, зріст – Геракл з ніг до голови! Значить, ти помер, будучи сином Зевса? Послухай, всепереможний, ти мертвий? Я тобі на землі приносив жертви як богу.
ГЕРАКЛ. І добре робив: сам Геракл живе на небі разом з богами «поблизу дружини Геби квітучої», а я тільки його привид.
ДІОГЕН. Як же це? Привид бога? Хіба можна бути наполовину богом, а наполовину мерцем?
ГЕРАКЛ. Так, бо помер не він, а я, його образ.
ДІОГЕН. Розумію: він тебе віддав Плутону в якості свого замісника, і ти тепер мрець замість нього.
ГЕРАКЛ. Щось схоже на це.
ДІОГЕН. Чому ж Еак, який завжди такий точний, не узнав, що ти не справжній, і прийняв підміненого Геракла?
ГЕРАКЛ. Тому, що я точнісінько на нього схожий.
ДІОГЕН. Це, правда: схожість така, що ти дійсно і є він сам. Як ти думаєш, чи не вийшло навпаки, чи не ти сам Геракл, а привид живе з богами і оженився на Гебі?
ГЕРАКЛ. Ти зухвалий і балакучий. Якщо ти не перестанеш знущатися наді мною, я тобі зараз покажу, якого бога я привид!
ДІОГЕН. Ну от! Витяг лука і готовий стріляти! Я вже раз помер, так що мені нічого тебе боятися. Але скажи мені, ради твого Геракла, як було при його житті? Ти вже тоді був привидом і жив разом з ним? Чи, може бути, за життя ви були однією істотою і тільки після смерті розділилися: він відлетів до богів, а ти, його привид, як і слід було очікувати, зійшов у пекло?
ГЕРАКЛ. Через твої насмішки тобі було б зовсім не варто відповідати; але я все-таки і це тобі скажу. Що було в Гераклі від Амфітріона, те і померло, і це саме – я, а що було від Зевса, те живе на небі з богами.
ДІОГЕН. Тепер я все прекрасно розумію: Алкмена, кажеш ти, одночасно народила двох Гераклів – одного від Амфітріона, другого від Зевса, і ви були близнятами від різних батьків, тільки ніхто про це не знав.
ГЕРАКЛ. Та ні ж, нічого ти не розумієш: ми обидва – один і той же.
ДІОГЕН. Не так легко зрозуміти, що два Геракла були з’єднані в одне, хіба тільки уявити собі тебе чимось на кшталт кентавра, людину з богом, що зрослися разом.
ГЕРАКЛ. Та хіба ти не знаєш, що всі люди таким же чином зіставлені із двох частин – душі і тіла? Чому ж неможливо, щоби душа, яка походить від Зевса, перебувала на небі, а я, смертна частина, знаходився в царстві мертвих?
ДІОГЕН. Але, шановний син Амфітріона, все це було б прекрасним, коли б ти був тілом, а ти ж безтілесний привид. Таким чином, виходить уже потрійний Геракл.
ГЕРАКЛ. Чому ж потрійний?
ДІОГЕН. А от розсуди сам: справжній Геракл живе на небі, ти, його привид, - у нас, а тіло його вже перетворилося у прах на Еті, (10) – всього, значить, три. Тобі тепер потрібно придумати третього батька для тіла.
ГЕРАКЛ. Ти нахабний і справжній софіст. Хто ти такий?
ДІОГЕН. Діогена сінопського привид, а сам він, клянусь Зевсом, не «з богами на світлому Олімпі», але живе разом з кращими серед мерців і сміється над Гомером і такою от прохолодною розмовою.
ПРИМІТКА:
10)… перетворилося у прах на Еті…- отруєний через помилку своєї дружини Деяніри Геракл спалив себе на горі Еті.
Вільний переклад КАЛЛІСТРАТА.
антична Греція, друге століття н.е.