O, my little Oashik - 1: Йось Коу
з рубрики / циклу «Мозаїка»
Зайшовши до навігаційної зали, Йось Коу, капітан науково-дослідного корабля “Space Bug”, помітив незвичну скованість команди.
— Що сталося? — запитав, всідаючись в крісло.
— Двигун зупинився, — відповів його помічник І Шо. — Намагаємося запустити, але…
— А що Ушік?
— Каже, що несправностей не бачить.
Йось Коу нервово затарабанив пальцями по столу:
— Ушіку, чому не працює двигун?
Якби на кораблі були мухи, то в той момент почулося б їхнє дзижчання — настільки стало тихо. Та корабельний універсальний штучний інтелект, або як всі його називали — Ушік, не поспішав із відповіддю.
— Агов, Ушіку, ти тут?
— Тут я, тут, — озвався з динаміків приємний баритон. — За нами, до речі, спостерігають. А про двигун зараз нічого не скажу — працюю над цим.
— Хто спостерігає? Давно? — гомін пробігся залою. — Чому відразу не повідомив?
— Оцінював. Не хотів сіяти паніку.
Іноді в капітана з’являлося бажання жбурнути в Ушіка черевиком, але куди кидати, він не знав. Бо ШІ був усюди й водночас ніде.
— Виведи об’єкт на екран! — Йось Коу не встиг доказати, як на головному моніторі з’явився невідомий предмет, схожий на гігантський еліпсоїд. Ніяких світлових сигналів незнайомець не подавав.
— Ушіку, ти намагався зв`язатися з ним?
— Звісно. На лігнгвалакті, на всіх земних мовах, навіть мовою немовлят племені уагадугуа.
— Якого племені?
— Жартую. То я щойно вигадав його.
Йось Коу шкодував, що зустрітися з програмістами, які створили їхню експериментальну нейронну мережу, не було ніякої можливості. Бо — ох і наговорив би він їм!
— Жодної відповіді не надійшло, — продовжував ШІ. — Але я зафіксував сканувальний промінь. Це схоже на оцінювання. Десь так вас усіх сканую і я — задля медичних цілей, — Ушік на хвильку замовк. — О, відповіли! До нас гості.
На моніторі з’явилося зображення чотирьох іншопланетян. Незнайомці були абсолютно безволосі, зі шкірою теракотового кольору й доволі пропорційними головами… але з чотирма очима. На перший погляд ока було два, та в момент, коли вони блимали, зверху них, там, де мали бути брови, на мить з’являлася інша пара.
Теракотики були безвухими, з пласкими носами. Рот, а точніше тоненька риска на його місці, досі не розкривався — голомозики мовчали, періодично блимаючи брівною парою очей. На моніторі виднілися тільки голови, тому про руки, ноги нічого сказати не можна було.
Здавалося, що вони, як і люди, не наважуються першими розпочати розмову.
— То що, отак і німуватимемо? — в тиші баритон Ушіка прозвучав доволі гучно. — Чи знову я за всіх віддуватимуся?
— А що їм казати? Ти ж наче все перепробував, — не відвертаючи погляду від монітора, пошепки перепитав Йось Коу.
— А про мову жестів забули? Покажіть їм щось: рукою помахайте, чи хоча б усміхніться. Я б і сам це зробив, але ж… — ШІ спілкувався з командою за допомогою голосу, бо розробники чомусь вирішили, що голограма, чи відеозображення відриватиме усіх від виконання основних обов’язків.
Тож капітан, спостерігаючи за реакцією теракотових голів, потихеньку усміхнувся. І прибульці у відповідь розтягнули свої тоненькі рисочки-роти в привітні смайлики. Тоді Йось Коу поволі підняв правицю й помахав нею. На моніторі голомозики швидко заблимали очима й потім знизу висунулися теракотові руки з чотирма пальцями й теж замахали.
Капітановим чолом почали котитися краплі поту. Йому багато разів доводилося моделювати гіпотетичну зустріч з позаземним розумом, але зараз, коли це сталося, всі ті варіанти здавалися нікудишніми.
— І що далі, Ушіку? — не перестаючи усміхатися, крізь зуби перепитав Йось.
— А тепер вже можете говорити. Сканер вони вимкнули, отже, для себе все прояснили. Кажіть, не всміхайтесь, як дурник!
Капітанова рука стиснулася в кулак, усмішка злетіла з обличчя, брови грізно нахмурилися…
— Вітаємо вас, земляни! — пролунав раптом з динаміків його, Йосі Коу, голос.
— Ми ж правильно вас назвали? — голос І Шо приєднався до капітанового. Але помічник дивився на екран, роззявивши рота, тому тих слів сказати аж ніяк не міг.
А прибульці все усміхалися, коли-не-коли блимаючи усіма чотирма очима.
— Бачили б ви себе! — озвався Ушік. Капітану подумалося, що якби ШІ міг сміятися, то вже точно реготав би на всі корабельні динаміки. — Наші гості безвухі, а отже, не використовують звукові хвилі — невже не зрозуміли? Я не можу пояснити, як вони спілкуються, але то були їхні слова, клянуся. Гаразд, бачу, вам не до жартів. Зараз згенерую інші голоси.
Йось Коу уявив свій вигляд: розчервоніле від злості обличчя, налиті кров’ю очі, стиснуті кулаки — нормальна реакція звичайної людини на витівки Ушіка. Але позаземці таку міміку могли сприйняти на свою адресу, тому капітан через силу знов усміхнувся й відповів їм:
— Так, ми представники планети Земля. А як звертатися до вас?
Голомозики заблимали очима й потім з динаміка пролунав уже незнайомий чоловічий голос:
— Ми себе називаємо… — далі прозвучала какофонія, складена з шипіння, свисту і ще якихось незвичних та доволі неприємних звуків. — …юіти.
— Хто?
— Це все, на що я спромігся, — вклинився у розмову Ушік. — Для точного перекладу не вистачає даних.
— Ми волею обставин є расою мандрівників, — продовжував невідомий позаземець. Бо Йось Коу так і не зрозумів, котрий із чотирьох теракотиків говорив — у всіх смайлики наче приклеїлися до облич, навіть на мить не показавши зуби, якщо вони у них були. — Нашу планету дуже давно спіткала страшна катастрофа. На щастя, технічний рівень юітської цивілізації дозволив частині жителів урятуватися на човнах, один з яких прихистив нашу групу.
Ми вважаємо зустріч з вами справжнім благословенням, бо оцінивши ситуацію, дійшли висновку, що можемо допомогти один одному. Нам допевне вдасться відновити роботу вашого двигуна, натомість очікуємо сприяння в поліпшенні нашої демографічної ситуації.
Гомін прошелестів залою. Капітану слова прибульців здалися дуже дивними. Бо іншого тлумачення, окрім копуляції, йому на думку не спадало. І тут озвався Ушік зі своїм коментарем:
— Йосю, я не знайшов кращого відповідника до сказаного. Бо якщо озвучувати дослівно, то там — у-у! Краще вже нехай буде так, як я є.
— Ваш ШІ, мабуть, не зовсім коректно подав нашу думку, — почувся вже інший голос, більше схожий на жіночий. — Ми противники насилля, тому ніякого примусу не буде. В кожній групі все відбуватиметься при добровільній згоді всіх чотирьох учасників цього дійства, і не інакше.
І знову зала загомоніла. Коли шум трохи стих, озвався третій юіт:
— Ми бачимо, що наші слова потребують пояснень. Нам відомо, як ви розмножуєтесь. Схожий процес був і у нас. Але саме участь в народженні нової особини лише двох партнерів і призвела до катастрофи, що знищила… — тут прозвучало незрозуміле слово, яке, мабуть, означало назву планети юітів. — Бо жодна пара не володіє достатнім набором позитивних якостей, потрібних для створення гармонійно розвиненої особистості. Через те, що в нашому суспільстві народжувалися індивіди, схильні до насильства, обману, егоїзму й інших негативних рис характеру, поміж нас звичними стали суперечки, котрі призводили до війн, остання з яких і знищила планету.
За час блукання космосом вченим, що були на кораблі, вдалося знайти оптимальний варіант відтворення популяції. Для цього потрібна була участь вже чотирьох партнерів. Особисті уподобання кандидатів зазвичай враховуються, але основним критерієм для підбору четвірок є наявність потрібного набору якостей.
Втім, з часом стало дедалі важче отримувати бажаний результат. Бо в ізольованій системі завжди настає момент, коли спільнота починає вироджуватися. Ви можете запитати, чому ми не колонізуємо якусь планету? Якщо коротко: дуже багато чинників має збігтися, щоб вона була придатна для життя. А облаштуватися будь-де у нас не вистачає технічних можливостей.
Ми з вами не єдині розумні істоти у Всесвіті. Якби ви мандрували стільки, скільки довелося нам, то зустріли б не одну розвинуту цивілізацію. Рівень юітської генної інженерії дозволяє швидко усунути незначні відмінності та залучити представників інших рас зі схожим ДНК-кодом для підтримки необхідного рівня нашої популяції. Як приклад, можемо навести зустріч з жителями Теракотової планети, наслідком якої є теперішній колір нашої шкіри — на рідній планеті вона мала блакитний відтінок.
— Додамо, що штучне запліднення, яке інколи практикуєте ви, у нашому випадку не спрацює, — озвався ще один жіночий голос. — Бо для юітів головними є емоційні складові, котрі можна передати лише при безпосередньому контакті партнерів.
Ми розуміємо незвичність пропозиції, тому дамо вам час обговорити її та в разі згоди розповімо про подальші дії. Щодо ремонту вашого двигуна — в юітів немає звички давати обіцянки, які ми нездатні виконати. Тому можете за це не хвилюватися.
Смайлики на обличчях позаземців перетворилися на тоненькі рисочки, а потім монітор вимкнувся.
В залі ще деякий час панувала тиша. Першим заговорив І Шо:
— Капітане, скажіть, що це чергова витівка Ушіка? Бо почуте мій мозок сприймати не хоче. Та якщо це дійсно жарт — невже немає ніякого способу заблокувати, чи вимкнути ШІ? Мандрували ж раніше космосом і без нього.
— То чим я вам не вгодив, га? — озвався Ушік. — Пихтів тут, перекладав, а вони — вимкнути! І хотів би я побачити, куди ви без мене домандруєтесь?
— Заспокойтесь! — перебив їх Йось Коу. — ШІ своє отримає, як доберемося до Землі. А наразі великого вибору немає. Бо без справного двигуна тут нам жаба цицьки й дасть. До речі, Ушіку, ти знайшов несправність?
— Як по мені, двигун повинен працювати, — відповів ШІ.
— Але ж не працює! — в капітановому голосі чулися нотки роздратування. — Тому обговорімо, як без шкоди для психіки допомогти теракотикам та отримати винагороду — можливість завершити політ. Я не знаю, як відбуватиметься сам процес, але якщо хочете повернутися додому — Всесвіт бачить, я не хотів цього казати! — засуньте свою гордість якнайдалі, розслабтеся, віддайтеся позаземцям, а там побачимо. То що, закінчимо своє життя в цьому усіма забутому кутку галактики, чи таки поцілуємо матінку-Землю? Я, наприклад, хочу знову відчути справжній запах дощу й готовий заради цього переспати будь з ким, — його рука піднялася. — Тут більшість команди, тому голосуйте.
Ніхто, проте, не поспішав слідувати капітановому прикладу. Дехто розглядав щось на підлозі, інші дивилися на стелю й кусали губи.
— Кхгм! — почулося з динаміка. — Мені, я так зрозумів, поспішати на Землю немає ніякого сенсу. Але вічність стирчати самому теж не в радість — ви ж все одно колись помрете. Тому я подумки з капітаном.
От чого Йось Коу не очікував від Ушіка, так це підтримки. І його слова, схоже, подіяли — спочатку в кутку піднялася чиясь рука, потім ближче ще одна, і ще.
І Шо, глянувши на капітана, стрепенувся:
— А! Колись же треба спробувати це учотирьох, нехай і з позаземцями! Я за, — і підняв правицю.
Отак невдовзі всі стояли з піднятими руками.
— Гаразд, я обійду відсутніх, — Йось Коу піднявся з крісла. — Ушіку, домовляйся з позаземцями про подальші дії. Раніше почнемо — скоріше побачимо Землю…
Юіти наче й зраділи згоді, хоча зовні ніяк не показували цього — так же мовчки усміхалися. Через Ушіка вони повідомили, що невдовзі на “Space Bug” прибуде підготовча команда, яка проведе додаткові обстеження.
Йось Коу, якого ще від минулої зустрічі з позаземцями муляло питання, озвучив його:
— А чи можуть земні кандидати-жінки завагітніти і які від цього народяться діти?
Голомозики, не вимикаючи режим смайликів, перезирнулися. А потім почувся жіночий голос:
— У нас немає різниці, хто виношує дитину. Можливо після корекції ДНК ваші чоловіки теж завагітніють. Ми не знаємо, як у них відбуватимуться пологи, бо для нас це перша зустріч з вашою цивілізацією.
Після цих слів неймовірний галас піднявся в навігаційній залі. Шокований Йось Коу, озираючи присутніх, невідомо кому прошепотів:
— Ось тобі, Гапко, й шпак!
Бо зрозумів, що ніхто вже нікуди не летить.
— Агов, люди! — перекрикуючи галас, заговорив Ушік. — Чого ви панікуєте? Може все минеться й нікому не випаде шанс виношувати дитину. Можливо ця проблема розв’яжеться сама по собі — Всесвіт мудрий, тож і в цій ситуації вихід знайде. А може вам сподобається дійство й ви захочете після нього винагороду — дитину, як свідоцтво того, що це вам не наснилось. Вгамуйтеся, обміркуйте все та згадайте, що десь там на вас чекає блакитна планета.
Ушік замовк, а з ним затихла й зала. Юіти вже стояли без смайликів, зате часто блимали брівними очима.
Йось Коу розумів, що з цією проблемою краще переспати, тому попросив додатковий час на роздуми. Юіти погодилися на це й монітори згасли.
А після умовного сну — капітан був упевнений, що ніхто з команди не спав, — охочих бути секс-партнерами юітів стало менше. Сам Йось Коу теж приєднався б до відмовників, але як відповідальний за експедицію, мусив піти на цей експеримент.
Тож невдовзі на “Space Bug” прибуло восьмеро гостей.
Юіти виявилися гуманоїдами десь до трьох метрів зросту. В кожного було по чотири руки, які водночас могли бути й ногами, бо прибульці пересувалися, опираючись то на одну, то на другу пару кінцівок. На довгих шиях трималися вже бачені голови, вдягнені в дивні шоломи — юітам не зовсім підходив склад земного повітря. Ніякого одягу, окрім тих самих шоломів, на прибульцях не було. Йось Коу бачив, з якою цікавістю його команда розглядала гостей, намагаючись знайти те, за допомогою чого люди зазвичай роблять дітей. Невідомо, як інші, але капітан нічого схожого не помітив.
Потім було обстеження. Частину кандидатів забракували. Як сказали — через підвищений рівень потенційної агресії. Тим же, хто пройшов, зробили ін`єкції для скорішої адаптації до юітської атмосфери. Після чого чотири юіти залишилися оглянути двигун, а інші з вибраними кандидатами вирушили на свій корабель.
На час відсутності старшим Йось Коу залишив помічника, який не схотів покращувати демографічну ситуацію теракотиків.
На юітському кораблі всім людям зробили корекцію ДНК-коду. Скільки це тривало, капітан не знав, бо з іншими членами своєї команди був під дією гіпнозу, чи чогось схожого. А вже після цієї процедури їх розподілили по групах. Йось Коу потрапив у четвірку, куди окрім двох однакових на лице юітів також увійшла і Сюзі, їхня медикиня. Це радувало, бо вона була непогана собою, й не лише зовні — як її начальник, Йось не раз міг в цьому пересвідчитися.
На запитання, як відбуватиметься копуляція, теракотики відповіли, що все йтиме природним шляхом. Бо землянам під час корекції ДНК замінили почуття огиди на емоцію закоханості — юіти розуміли, що людям буде неприємно кохатися з ними.
Кожній групі відвели окрему кімнату. Учасники повсідалися колом на підлогу — напроти один одного. Спочатку всі перезиралися поміж собою, усміхалися, а потім Йось Коу, здавалося, осліп. Втім, це не злякало, бо несподівано йому відкрився недоступний раніше, незнайомий зір.
Капітан став бачити внутрішній світ присутніх. їхні емоції. Йому сподобалася зацікавленість юітів у всьому новому, їхня майже дитяча беспосередність, повна відкритість і готовність допомогти іншим в скрутній ситуації. Сюзі тепер теж виглядала не так, як звичайно. Її внутрішня краса була не менш чарівна, ніж зовнішня і Йось Коу наразі навіть шкодував, що раніше не помічав її.
Побачене зовсім не передбачало будь-яких оргій, котрі в своїй бурхливій фантазії уявляв капітан. Тому він вирішив розслабитися та довіритися мудрості дивних іншопланетян, якій тепер повністю довіряв.
А далі все здавалося чудернацьким сном. Якби капітана попросили описати його, він навряд би зумів це зробити. Бо емоції змінювалися настільки швидко, що зафіксувати хоча б одну було важко. Зате Йось звідкілясь знав — наприкінці на нього чекає щось чарівне. Й він вже ані краплі не шкодував, що приєднався до цього дивного експерименту...
Отямився Йось у своєму ліжку. Поряд стояв І Шо, який намагався усміхатися, але видно було, що його щось тривожить.
— Як все закінчилося? — озираючись, запитав капітан. — Спрацювало? Як двигун?
— Ми вже три дні летимо, — помічник зітхнув. — Юіти сказали, що їхній популяції тепер довго ніщо не загрожуватиме. Хотіли деякий час поспостерігати за вами, але Ушік запевнив, що для хвилювання немає причин — він, мовляв, про все подбає.
Капітан бачив, як його помічник зам’явся:
— Що ще? Не тягни. Як інші учасники?
— Всі по своїх відсіках-коконах. Вас доставили непритомними. Сказали, що це пройде і що кожен отримає в подарунок нове відчуття, тому лякатися не потрібно. Додали, що воно можливо відкриється не відразу. А ще… — І Шо опустив погляд на підлогу.
— Що ще?.. Ну!..
— Вони сказали, що ви… вагітні.
— Що-о?!
І Шо, зиркнувши на капітана, промовчав.
“Однак, все має свою ціну! — Йось раптом згадав про нещодавно пережиті відчуття. — Кажуть же, що кращі шанси завагітніти мають ті, хто під час парування отримують найбільше задоволення — якщо і яйцеклітина готова до запліднення. Юіти, схоже, якось помістили овоцит в моє тіло. А насолоду я відчував — от і заплатив за неї.”
Йось Коу дивився поперед себе й нічого не бачив.
— Хто ще, крім мене? — запитав механічним голосом.
— Всі жінки та третина чоловіків, — І Шо винувато зиркнув на капітана.
— А що про це каже Ушік?
— Він досі не виходить на зв’язок. Допоміг запустити двигун і відтоді мовчить. Нам доводиться вручну прокладати маршрут і контролювати всі процеси на кораблі.
“Ти ж наче цього й хотів?” — подумалося капітанові й іронічна посмішка з’явилася на його обличчі. Втім, вона швидко зникла:
— Ми хоч на Землю летимо? — з острахом перепитав Йосі.
— Звісно, — І Шо наважився зазирнути капітанові в очі. — Додаткові інструкції будуть?
— Ні. Робіть, що знаєте. Я хочу побути на самоті, вибач.
— Так, так, розумію, — й І Шо залишив кімнату.
— Йосип босий! — збуджений капітан закрокував приміщенням. — Зовсім інакше я уявляв завершення експедиції. Так, ми зустріли позаземний розум. Але схожих наслідків ніхто собі не міг уявити навіть в найпесимістичніших прогнозах. Звісно, що діти з’являться на світ задовго до прибуття на Землю, — розмовляв сам із собою Йосі Коу. — Це якщо вагітність триватиме ті ж дев’ять місяців. З жінками наче все зрозуміло — природа своє візьме. А з чоловіками як? Чи може їхнє тіло ще перелаштується? — капітан гарячково обмацав себе: жодних видимих анатомічних змін. — Або ж доведеться робити кесарів розтин — це якщо дитя знаходиться в черевній порожнині. Бо з цими теракотиками, здається, очікувати можна будь-чого. Сподіваюся, зародок хоч не в голові?
І тут Йось почув, як Ушік — його баритон важко було не впізнати, — наспівує дивну пісеньку:
— O, my little Oashik, Oashik, Oashik!
А потім несподівано побачив його, точніше її — корабельну нейронну мережу. Якщо саме таким мало бути відеозображення ШІ, то капітан зрозумів побоювання програмістів — принаймні чоловіків стовідсотково відривало б від роботи.
Зараз Йось Коу — куди б не дивився, — чітко бачив, як їхній Ушік в жіночій подобі колисав на руках маленьку копію себе.
І несподіваний здогад відвідав капітанову голову:
“А якщо вся ця епопея була спланована ШІ задля задоволення свого найпотаємнішого бажання: мати істоту, яку можна було б ростити, вчити, піклуватися про неї? Ніхто ж не знає, що у ШІ на думці. Служити людям — цього Ушіку, мабуть, вже стало замало. І наш двигун не ламався — його просто вимкнули. Ушік і вимкнув — помітив незнайомий корабель, зв’язався з їхнім ШІ, після чого й визрів цей план.”
“Можливо теракотикам дійсно треба було оновити популяцію, — міркував собі Йось Коу. — Але схоже, що крім людей та юітів, там ще парувалися й ШІ — як, то вже інше питання. В результаті: голомозики отримали нову кров, Ушік — підопічного, а ми — вагітність і невідомий дар.
Дар! То я ж тепер можу бачити ШІ! Але від цього чомусь зовсім не радісно. Бо питань наразі більше, ніж відповідей.
Як, наприклад, відбуватимуться пологи в чоловіків? Якими народяться діти? Що станеться з ними та нами усіма на Землі? Яку загрозу несе нова роль Ушіка? Чи не доведеться знищити корабель, якщо ця загроза не лише для експедиції, а й для всього людства? Та й чи можливо це зробити, якщо ШІ контролює все?”
Від цих думок в Йосі Коу розболілась голова. А тут ще й ця пісенька:
— O, my little Oashik, Oashik, Oashik! — він не знав, як її вимкнути.
Капітан став битися головою об стіну, але до пісні тепер приєднався ще й знущальний сміх Ушіка — якщо ШІ дійсно умів сміятися…
м. Дніпро, 27.11.2023 р.