В епоху діамантову зірок...
епоха діамантова зірок
кинджально ріже Всесвіт.
і холод кольорів,
і хаотичність звуків,
холодний блиск... -
печальний реквієм світам,
які кришталізовані зоріють
на зникнення,
на згубу в небутті.
шлях діамантовий зірок -
останній шлях.
лиш полиски слабі
з проміння тьмяного
блукають між руїн
незбутніх мрій
в надіях невиразних
спасіння,
порятунку,
співчуття...
і стогін жалісний згасаючих зірок -
у подиху останніх гравітацій
червлених куль зотлілих карликових зір.
буяли що і сяяли, іскрилися, палали
у полум`ї бурхливого життя... -
колись були такими.
лишився крик, цей стогін, біль
і озови у Всесвіті пустельному крізь тишу,
у темряву щільну і непроглядну.
і шлях їм діамантовий - у несвіт
між чорних гострих брил планет загиблих,
поміж колишніми життями.
наосліп зорі стомлені плетуться,
кривавий слід за ними - шлейфом,
хмарами рожевими,
туманом.
розірвані в ніщо, обвуглені у темряві зникають -
чи оживуть, відродяться вони?...
прокинуться колись від летаргічних снів?...
а може їхні сни - колапс матерій?...
хімія гниття і поглинання
останнього шляху в епоху діамантову завершень?...
...чи встигнемо знайти собі ми інший Всесвіт?...
уникнути аби страхіть подібних
і анігіляцій...
бо важко усвідомити себе як тимчасовість
у тимчасових Всесвітах,
у просторах безмежних...
