Світанок над руїни...
...красуні квіти осені в степу
під сонцем гріються у травах
самарагдовоблідих -
хитаються у спогадах про літо,
настирну комашню,
нестерпну спеку,
бажані дощі,
швидкі веселі зливи.
у листі - шелест хвилями відлунь,
подібних оплескам
незримому
і бажаному гостю... -
то вересень вітає листопад.
світанок дивовижний і прозорий
в осінній ранок прохолодний
ввійшов у день великим сонцем -
святково виглядають навіть ті онде
руїни сел
і хати розграбовані до щенту
убивцем-москалем,
цим чорноротим хамом.
вся та біда і смерті,
що порозсіяно засланцем,
дибілом-путиноїдом кремля... -
все це у сяянні божественного дня
стає вже зовсім не суттєвим
у змішаних чуттях,
коли похмурості нема -
є лише злість пом`якшена коханням,
зненависть - забуттям, а радість
нівелює розпачі і відчай
під цим блакитночарівним
шатром величним неба...
неначе Бог розсунув темні хмари
за обрії незнані назавжди.
