Хто потрапляє до редакцій газет на роботу, ми вже з’ясували. Так, це зовсім не випускники факультетів журналістики, а звичайні люди з вулиці. Хочете таємницю? Насправді, будь-хто – перший-ліпший володар кількох клепок в голові може бути журналістом.

Привіт!

Це знову я, Твоя Муза.

Думав, можна втекти від мене? Та ні в який Буковель, Альпи, Австрію від мене не дітися. Сподівався, що я не маю закордонного паспорту? Та я ж подорожую космосом, а там всі рівні. От би нам з Тобою вічно лишитися там – в просторі темряви і світла, тіней планет і мерехтіння зірок... Але Тобі потрібно повітря, а мені повітря – Ти....

Сонце, дивно первозданне у цьому урбаністично-штампованому просторі, повільно і неупинно підіймалось над обрієм. Його не було видно, і схід вгадувався по червоній заграві, що розгорталася над дахами, розганяючи нічні сутінки. Легкий вітерець видавав свою присутність одноманітним гуркітливим перекачуванням порожньої пластикової тари біля смітникових баків. Дальня перспектива майже однаковісіньких багатоповерхівок, серед яких живе дерево чи найменший кущик сприймались майже як виняток, відбивала теплі червоні смуги нового дня.

Я знову бачу твої очі крізь туман. Ти виглядаєш так, ніби щойно спустився з холодного неба. До мене. Тільки я тебе небу не віддам. Ніколи...