Любий, ніжний, мій друже!

Звертаюся до тебе з любов*ю та повагою!

Заспокойся, Моя душа прагне щоб твоя була щаслива....

Я залишаюся тобі вірною... та мудрою жінкою ( незважаючи на те що ви мене рішили мудрості...виваженості у вчинках).

...пишу тобі… опісля постараюсь все забути. Забути, як довго носила в собі бажання мати тебе, яким  було прагнення знайти саме тебе і показати, що я теж достойна дружби. Незважаючи на свою депресію, агресію і відсутність, постійну відсутність гумору. Ти настільки довго для мене був лише маленькою потребою, що одного разу я тебе нарешті  я наважилась, і жорстоко забрала тебе  у твоїх батьків – мами і тата. І байдуже тобі було, що не тільки з тобою так чинять, ти був  насупленим і відстороненим…

Знаєш, я ніколи тобі цього не говорив,

Але ти знала, що я це відчуваю.

Між нами завжди був саме той зв’язок,

так, саме той,

про який пишуть усі хто хоч раз таке пережив

і хто хоче відчути себе творцем літератури.

Нащо, звідки, чому і як ти з`явився в моєму житті? Нащо ти заполонив моє серце? Чому не даєш спочинку, чому не випускаєш з своїх тенет? У тебе є інша...

Я залишилася сама. Абсолютно сама.

Все так складно, заплутано... А на перший погляд ніби так просто. За увесь день маса думок вештається в голові, не знаходячи собі притулку, а потім десь зникають... Нагло і безслідно... А тільки погасне світло, закриються очі і вони знову наповзуть до голови. І знову там сичатимуть, як змії, а підлі сльози підкотять до горла і запечуть вогнем в очах.