Я для вас всього лише блідолиций клоун з барвистої яскравої коробочки. Ви звикли до моєї незмінної натягнутої посмішки, до моїх занадто рівних, а чи по-вашому, надто кривих, однакових зубів, білих і дрібних. Ну от, я знову у ваших руках, ви тремтячими руками відкриваєте зім’яту шкатулку, приодягнену у нову, блакитну шовковисту обгортку, на верхівці якої чорними шовковими нитками вишито «Її душа»...

У переддень Різдва зима нарешті зглянулась і засипала землю пухнастим сніжком! Дітлахи у дворі бавилася сніжками, каталася на санчатах! Хтось навіть зліпив сніговика! Такого веселого з носом-морквиною! Стояв він під кленом і усміхався до всіх, хто проходив повз нього!

Це, як ви здогадалися, приказка, солодка ж казочка – попереду. А відбувалося все у чарівній країні Пряникії... І не думайте шукати таку назву в атласах чи на глобусах. Бо нема її насправді майже цілий рік. Лише за місяць до Різдва імбирний вітерець приносить диво-країну на легенькій рожевій хмаринці на Коржикове поле.

Якби ж то можна було купити квиток і прибути у Пряникію на екскурсію в той час! Є там на що подивитися і чому подивуватися.

Захотілося поворожити. А не вмію. Ну що ж, не святі горшки ліплять. Знайшла щербате блюдце (може, старе швидше правду скаже), пообписувала його чорним маркером буквами, води налила, голку вкинула. Свічку запалила, світло вимкнула, сіла перед дзеркалом…. Та ну його, те дзеркало! Брехливе воно! Без нього ворожитиму.

Що ж його таке запитати?.... Ага, треба спочатку перевірити на чомусь простому, що й сама знаю. Чи не збреше?

– Не пощастило мені з домівкою, – бідкався Равлик, – тісна, ще й носити приходиться всюди за собою. Хочу без мушлі жити.

– То перебирайся в моє дупло, – заметушилася Білочка, – я тебе горішками пригощу.